Польща в Україні

Запрошуємо прочитати статтю прем'єр-міністра Матеуша Моравєцького з нагоди 100-річчя Варшавської битви

В історії існують вузлові пункти, які визначають її подальший перебіг. Для Польщі та Європи загалом одним із таких моментів у ХХ ст. є 15 серпня 1920 р.

Відроджена в 1918 р. Польща провела тоді вирішальний і переможний бій із більшовицькими військами, які хотіли розповсюдити вогонь комуністичної революції всією Західною Європою, виснаженою людськими й матеріальними втратами у Великій війні. На думку британського дипломата Едгара Д’Абернона, це була вісімнадцята серед найважливіших битв в історії світу. Варшавська битва як вирішальний момент у боротьбі з тоталітаризмом у Європі заслуговує на те, щоб її розмістили в один ряд із висадкою союзницькою десанту в Нормандії в 1944 р. Залізна завіса, якою поділили Європу в Ялті, стала причиною того, що значення цієї конкретної події для історії Європи не зафіксувалося в пам’яті світу так, як вона заслуговує. Це стосується як масової культури, так і підручників з історії. Пора нарешті заповнити ці прогалини в європейській пам’яті. Святкувати річницю Варшавської битви повинна не тільки Варшава, не лише Польща, але й уся Європа. Хоча битву виграла Польща, ця перемога величезною мірою стосувалася свободи народів Європи – свободи від тоталітарного мороку комунізму.

В історичній перспективі 1920 р. завершує низку подій, започатковану ще під кінець XVIII ст. поділами Польщі, здійсненими Пруссією, Росією та Австрією. Варшавська битва – це увінчання одного з надзвичайних епізодів європейської та всесвітньої історії побудови сучасної нації. Нації, яка творилася без держави, на руїнах військової та політичної поразок (зокрема, численні польські повстання, розгроми чергових державних утворень), у період, коли Польщу стерли з європейської карти, який розтягнувся від кінця XVIII ст. аж до завершення Першої світової війни.

Перший польський феномен, про який варто нагадати, – це масштаби перетворень польського суспільства від феодального до одного з найсучасніших громадянських суспільств Європи (і це без власних державних інституцій). Величезну мережу громадських культурних, спортивних організацій, наприклад, таких, як товариство «Сокіл», фінансові каси, наукові товариства, шкільні гуртки самоосвіти можна порівняти лише з реформами в Японії періоду Мейдзі, здійсненими сильною центральною владою. Велика польська демократична революція низів другої половини XIX ст. відбувалася всупереч гегемонії держав, які окупували Польщу. Це доказ того, що поляки змогли зробити висновки з власної історії і згрупуватися навколо найсучасніших понять: позитивізму, демократичних реформ, рівноправ’я жінок і суспільних мас. Без перемоги на просвітницькому фронті освіти, науки та суспільної думки не було б перемоги на фронтах воєнних дій.

Надзвичайна історія першої польської демократичної революції залишається в Європі майже невідомою, а вона є сюжетом для книги рівня такої перлини літератури, як «Про демократію в Америці» Токвіля. Одразу після відновлення незалежності в 1918 р. Польща прийняла одне з найсучасніших соціальних і виборчих законодавств Заходу. Відчуття спільноти відновленої свободи перемогло упередження і спокусу дискримінації ширших суспільних груп. Польща повинна була збудувати єдність і цілісність усієї нації. Розумова праця, звершена під кінець ХІХ ст., мусила знайти своє продовження в державній діяльності одночасно з відновленням громадських інститутів після 1918 р.

Тож феномен Польщі – це розповідь про демократизацію, відмінну від західноєвропейської. Це історія демократизації з одночасним відновленням незалежності та суспільно-політичної суб’єктності. Це історія сучасності, яка будується всупереч імперіалізму, абсолютизму і деспотизму держав, котрі домінували в Європі протягом ХІХ ст. Це історія, увінчана надзвичайно суворим екзаменом зрілості держави, – Польща вже через неповні два роки після відновлення незалежності стала перед обличчям тоталітарної загрози з боку більшовиків.

Війна з більшовиками була демонстрацією надзвичайної політичної єдності польського народу. В липні 1920 р. був створений Уряд національної оборони, очолений прем’єром Вінцентом Вітосом, лідером народного руху, та віцепрем’єром Ігнацієм Дашинським, одним із лідерів польського лівого крила. Політичні розбіжності батьків польської незалежності відійшли на задній план перед обличчям захисту державного існування нещодавно відродженої Батьківщини. Польські політичні еліти склали іспит зрілості в найбільш критичний момент для країни. Польська громадськість масово, за величезної підтримки Католицької Церкви, підтримала воєнний чин. Більшовицькі війська стали до бою з народом, який не збирався віддавати свою так важко здобуту незалежність.

Центральним пунктом польсько-більшовицької війни була саме Варшавська битва – сміливий контрудар по більшовицьких силах, які просувалися вглиб Польщі. Удар цей здійснили маршал Пілсудський, керівник штабу Тадеуш Розвадовський та операційні командувачі, генерали Владислав Сікорський і Едвард Смігли-Ридз.  

Видатний французький військовий історик Губерт Камон визнав обхідний маневр, який приніс полякам перемогу у Варшавській битві, тодішнім аналогом наполеонівського маневру. При мінімальних власних втратах полякам вдалося розгромити потужну більшовицька армія, яка з неймовірною силою насувалася на Західну Європу. Воєнна мобілізація польського суспільства була надзвичайною, особливо якщо взяти до уваги, що Польща була однією з країн, які найбільше постраждали від Першої світової війни. Відгук поляків був надзвичайним, доказом чого є блискавичний темп створення Добровольчої армії під командуванням генерала Галлера, чисельність якої швидко перевищила 100 тис. солдатів.

Преса назвала перемогу поляків Дивом над Віслою, проводячи аналогію з Дивом над Марною в Першій світовій війні, коли французько-британські війська затримали німецьке військо.

Польсько-більшовицька війна – це не лише зіткнення великих армій, неймовірні зусилля всього суспільства чи геніальне стратегічне мислення командувачів. Це також боротьба розвідок, тобто шифрів, мізків та інтелектів. Великим героєм таємного фронту Варшавської битви є Ян Ковалевський, офіцер польської військової розвідки, який зламав радянські шифри. Саме його робота дозволила отримати ключові дані для розробки польської операційної стратегії. Це маловідомий герой, який відіграв основу роль у стримуванні радянської агресії проти Європи в 1920 р. До того ж під час Другої світової війни він був важливою фігурою операції «Тринога» польського уряду в еміграції в Лондоні, яка мала підготувати наступ союзників на Балкани шляхом впливу на союзи Італії, Румунії та Угорщини. На жаль, під тиском Сталіна Рузвельт відмовився від плану висадки на Балкани, на якому наполягав Вінстон Черчіль. Якби історія пішла іншим шляхом, Ян Ковалевський міг би двічі врятувати Центральну та Східну Європу від тоталітарного радянського панування.

Сторіччя Варшавської битви – одна з найважливіших річниць сучасної вільної Європи. Поляки врятували Захід від тоталітарного геноциду, описаного видатними французькими істориками у знаменитій «Чорній книзі комунізму». Польський досвід комунізму з його трагічними та тривалими наслідками для нашої країни та польського суспільства часто розуміють неправильно. Спадщина посткомунізму – це реальна проблема, яка деформує соціальну та інституційну дійсність країн, що пройшли демократичні перетворення. Владислав Реймонт, великий польський письменник та лауреат Нобелівської премії, після Варшавської битви написав «Бунт» – книгу, яка алегорично описує бунт тварин проти людей, змалювавши при цьому тоталітарні механізми. Він зробив це за двадцять років до Джорджа Оруелла та його знаменитого «Колгоспу тварин». Він зміг написати цю книгу, тому що поляки зіткнулися з комунізмом задовго до Заходу. Варшавська битва стала увінчанням понад п’ятдесятирічної польської низової демократичної революції, однієї з найбільш неординарних і неописаних історій Європи другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Це історія великого патріотизму, релігійної відданості, військового генія та значення шифрів.

Польсько-більшовицька війна – це момент відліку сучасної Польщі й вузловий пункт для всієї Європи, хоча, можливо, і не до кінця усвідомлені. Це точка зіткнення двох різних цивілізацій. Ніхто не знав цього краще за Кароля Войтилу, народженого в 1920 р., майбутнього Папу Йоана Павла II: «З народження я несу великий борг перед тими, хто тоді вступив у боротьбу проти окупанта й переміг, заплативши за це своїм життям». Обов’язок сплати цього боргу лежить на всіх нас. Сто років, які минають із часу переможної Варшавської битви, – це ідеальна нагода нагадати про це собі та всій Європі.

Матеуш МОРАВЕЦЬКИЙ

Текст публікується одночасно у польському місячнику "Все, що найважливіше" у проекті, здійсненому спільно з Інститутом національної пам’яті.