Соціальний діалог

Право створення та вступу до профспілкових організацій належить особам, що виконують оплачувану працю. Особа, що виконує оплачувану працю, це:

1. працівник, а також
2. особа, яка виконує роботи за винагороду на інших підставах, ніж трудові відносини, якщо вона не залучає інших осіб до такого типу робіт на засадах працевлаштування, незалежно від підстав працевлаштування, а також має інші права та інтереси, пов’язані з виконанням робіт, які може представляти та захищати профспілкова організація.

Сфера застосування Закону про профспілкові коаліції, тобто право створювати профспілкові організації та вступати до них, була значно розширена Законом від 5 липня 2018 р. про внесення змін до Закону про профспілкові організації та до деяких інших законів. Обов’язок внесення такої зміни Конституційний суд визначив у рішенні від 2 червня 2015 р. з індексом K 1/13. Зміни, внесені вищезазначеним Законом, що набрали чинності 1 січня 2019 року, передбачають серед іншого, що в профспілкові організації можуть об’єднуватися особи, які досі не мали таких прав, а саме: особи, працевлаштовані на підставі договору доручення, договору про надання послуг, договору підряду, а також т.зв. самозайняті, тобто особи, що ведуть власну підприємницьку діяльність і виконують роботу значною мірою або повністю для одного роботодавця. Крім того, в профспілкові організації можуть об’єднуватися наймані працівники, члени сільськогосподарських виробничих кооперативів, надомні працівники та особи, найняті за агентським договором.

Пенсіонери та особи, що отримують соціальну допомогу, також мають обмежене коаліційне право відповідно до Закону про профспілкові організації. Вони зберігають членство в профспілковій організації, до якої належали перед виходом на пенсію чи призначення соціальної допомоги; вони також мають право вступати до профспілок. Однак не мають права їх створювати. Аналогічно сформувалася позиція щодо безробітних – вони мають право зберігати свою приналежність до профспілкових організацій, а якщо вони не є їхніми членами, то на вступ до них у випадках та на умовах, передбачених статутами профспілкових організацій. Крім того, закон про профспілкові організації передбачає право на об’єднання в профспілкових організаціях поліції, прикордонної служби, митно-податкової служби, пенітенціарної служби, пожежних Державної пожежної служби, а також працівників Найвищої контрольної палати, однак з урахуванням обмежень, встановлених певними законами.

Внесення змін до закону про профспілкові організації, що набули чинності 1 січня 2019 р., визнали право на вступ до існуючих профспілкових організацій за волонтерами, практикантами та іншими особами, що особисто виконують роботу без винагороди. Однак такі особи не мають права на створення профспілок.

Профспілкова організація виникає на підставі постанови про її створення, ухваленої щонайменше десятьма особами, що мають право на створення профспілкових організацій. Особи, що ухвалили постанову про створення профспілкової організації, затверджують статут і обирають засновницький комітет у складі від 3 до 7 осіб. Профспілкова організація підлягає обов’язковій реєстрації в Національному судовому реєстрі.  Процедура реєстрація звільнена від сплати судових зборів. Профспілкова організація, а також її організаційні одиниці, зазначені в статуті, стають юридичними особами з дня внесення до реєстру. Починаючи з цього дня, профспілка може виконувати свої функції та завдання, а також брати участь у правових операціях.

Особи, що належать до профспілкової організації або не входять до її складу, не можуть страждати на негативні наслідки з цього приводу. Порушенням принципу рівного ставлення в межах працевлаштування з приводу приналежності до профспілкової організації чи невходження до її складу або виконання профспілкової функції також може вважатися така диференціація, наслідком якої, серед іншого, є:

• відмова від створення або припинення правових відносин,
• несприятливе формування винагороди за оплачувану працю чи інших умов працевлаштування або ігнорування при підвищенні чи встановленні інших переваг, пов’язаних із оплачуваною працею,
• ігнорування під час відбору для участі в підготовці для підвищення кваліфікації.

Працівнику, який став жертвою дискримінації на підставі приналежності/браку приналежності до профспілки, згідно зі ст. 183d від 26 червня 1974 р.  Кодекс праці належить право на відшкодування в розмірі не меншому за мінімальну винагороду за виконання робіт, передбачене Законом від 10 жовтня 2002 р. про мінімальну винагороду за виконання робіт. До інших, ніж працівники, осіб, зазначених у частині 1 ст. 3 Закону про профспілкові організації, положення ст. 183d і ст. 183е Кодексу праці застосовуються відповідно. Визначаючи розмір відшкодування в кожній конкретній справі, суд повинен врахувати тип та інтенсивність дискримінаційного чину роботодавця, а також його наслідки. Відповідно до частини 1 ст. 183е Кодексу праці реалізація прав, передбачених у разі порушення принципів рівного ставлення, не може бути підставою для несприятливого ставлення, а також не може призводити до будь-яких негативних наслідків для особи, що реалізувала такі права. Згідно з частиною 2 ст. 183е Кодексу праці подібний захист також застосовується до особи, яка в будь-якій формі надалі підтримку особі, що реалізувала права, належні їй на підставі порушення засади рівного ставлення під час працевлаштування.

Загальна засада, впроваджена частиною 1 ст. 7 Закону про профспілкові організації, передбачає, що у сфері колективних прав і інтересів профспілкові організації представляють усіх осіб, які згадуються в частинах 1 і 3-6 ст. 2 Закону про профспілкові організації (тобто осіб, що виконують оплачувану працю, пенсіонерів, одержувачів соціальної допомоги, безробітних, волонтерів, практикантів та інших осіб, які особисто виконують працю без винагороди, осіб, направлених до роботодавців для проходження альтернативної служби, а також службовців поліції, прикордонної служби, митно-податкової служби, пенітенціарної служби, пожежників Державної пожежної служби, а також працівників Вищої контрольної палати), – незалежно від того, чи належать вони до профспілкової організації (загальне представництво). У галузі колективного права праці такий вид представництва охоплює, зокрема, можливість представлення роботодавцям різноманітних вимог, думок чи запитів, які стосуються інтересів осіб, що виконують оплачувану працю, у тому числі ведення переговорів щодо колективних трудових договорів і колективних угод.

Хоча в межах представництва у сфері колективного права праці профспілкові організації представляють всіх осіб, згаданих у частинах 1 і 3-6 ст. 2 Закону про профспілкові організації, незалежно від їхньої приналежності до профспілки, в окремих справах, що стосуються виконання оплачуваної праці, згідно з частиною 2 ст. 7 Закону про профспілкові організації профспілки представляють своїх членів. Тим не менше особа, що не входить до профспілкової організації, може звернутися до профспілки з проханням про захист її прав і інтересів у відносинах з роботодавцем (частина 2 ст. 7 Закону про профспілкові організації).

До повноважень профспілок в індивідуальних питаннях виконання оплачуваної роботи належать, серед іншого: подання обґрунтованих застережень при розірванні з працівником трудового договору, укладеного на невизначений строк, або висловлення думки при розірванні трудових відносин з працівником без попередження.
Найважливішим правом профспілок є право на ведення колективних переговорів і укладення колективних трудових договорів, а також інших угод, передбачених нормами законодавства про працю.

До групи інших угод, крім колективних договорів, передбачених законодавством про працю, належать, серед іншого:

• угода про застосування колективного трудового договору – ст. 24110 Кодексу праці;
• угода про припинення застосування колективного трудового договору – ст. 24127 Кодексу праці;
• угода про застосування менш сприятливих умов праці, ніж ті, що випливають із укладених з цими працівниками трудових договорів – § 1 ст. 231a Кодексу праці;
• договір про умови використання роботодавцем дистанційної роботи – § 1 ст. 67 Кодексу праці;
• договір, що регулює правила проведення процесу колективного звільнення у роботодавця – част. 1 ст. 3 Закону від 13 березня 2003 р. про особливі правила припинення трудових відносин з працівниками з причин, не пов'язаних з працівниками;
• угода про припинення колективного спору – ст. 9 та ст. 14 Закону від 23 травня 1991 р. про розв’язання колективних спорів.

Стаття 2 Закону про розв’язання колективних спорів надає профспілковим організаціям виключне право представляти інтереси працівників та інших соціальних груп, які мають право ініціювати колективні спори у справах, спрямованих на розв’язання колективних спорів.

Відповідно до ст. 23 Закону про профспілкові організації профспілки здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю та беруть участь на умовах, визначених окремими нормативними актами, у нагляді за дотриманням положень і принципів охорони та гігієни праці. Профспілкові організації мають право втручатися у ситуації, коли, на їхню думку, поведінка органу державної адміністрації та місцевого самоврядування чи роботодавця є протиправною або порушує принципи справедливості. У такій ситуації профспілка може звернутися до компетентного органу з вимогою усунути виявлене порушення відповідним чином.

Профспілкова організація підприємства є суб'єктом, з яким роботодавець зобов'язаний співпрацювати з питань, що стосуються індивідуального та колективного трудового права. Повноваження профспілкової організації підприємства надаються лише тим організаціям, які об'єднують певну мінімальну кількість осіб, що виконують оплачувану роботу.

Відповідно до част. 1 ст. 251 Закону про профспілкові організації повноваження профспілкової організації підприємства покладаються на організацію, що об’єднує не менше 10 членів, які є:

1. працівниками роботодавця, на якого поширюється дія цієї організації, або
2. іншими ніж працівники особами, які виконують оплачувану працю та не менше 6 місяців працюють у роботодавця, на якого поширюється дія цієї організації.

Врахування інших ніж працівники осіб, які виконують оплачувану працю, до тієї кількості осіб, яка обумовлює набуття прав профспілкової організації підприємства, стало можливим завдяки внесенню змін до Закону про профспілкові організації 2018 року.

У зв’язку зі змінами до Закону про профспілкові організації, які набрали чинності з 1 січня 2019 року, особа, яка входить до кількох профспілкових організацій, що діють у даного роботодавця, може бути врахована до складу лише однієї профспілкової організації, зазначеної цією особою.

Водночас положення зміненого Закону про профспілкові організації запровадили процедуру судової перевірки кількісного складу профспілки підприємства. Роботодавець або профспілкова організація, що діє на його підприємстві, може подати письмове застереження щодо чисельності членів конкретної профспілкової організації протягом 30 днів з дня подання інформації цією організацією. У разі застереження, згаданого вище, профспілка підприємства, стосовно якої подано застереження, звертається до районного суду – суду з трудових справ за місцезнаходженням роботодавця з проханням визначити кількість членів станом на останній день даного півріччя. Профспілкова організація, яка протягом 30 днів з дня подання застереження не звернулася до суду, не має прав профспілкової організації підприємства, доки не виконає цей обов'язок. Крім того, профспілкова організація підприємства також може з власної ініціативи подати заяву про визначення кількісного складу.

Профспілковим організаціям, які мають статус організацій підприємств, закон надає особливі права, а саме:

1. зайняття певної позиції в окремих справах, пов’язаних з питаннями праці, у частині, що регулюється положеннями трудового законодавства, і в індивідуальних справах осіб, які виконують оплачувану працю, у частині, пов'язаній з виконанням цієї праці – пункт 1 ст. 26 Закону про профспілкові організації, напр.,

• подання обґрунтованих застережень при розірванні з працівником трудового договору, укладеного на невизначений термін (ст. 38 Кодексу праці);
• подання обґрунтованих застережень при зміні для працівника умов праці або оплати праці (§ 1 ст. 42 у зв’язку зі ст. 38 Кодексу праці);
• висловлення думки при розірванні трудових відносин з працівником без попередження (§ 3 ст. 52 і § 4 ст. 53 Кодексу праці);
• висловлення згоди на припинення трудових відносин з жінкою під час вагітності або у відпустці для догляду за дитиною (§ 1 ст. 177 Кодексу праці);
• висловлення згоди на припинення правових відносин із профспілковим діячем (ст. 32 Закону про профспілкові організації).

2. зайняття позиції щодо роботодавця або колективного органу самоврядування з питань, що стосуються колективних інтересів і прав осіб, які виконують оплачувану роботу – ця категорія включає, зокрема, права, пов’язані з:

• укладанням колективних трудових договорів,
• укладанням колективних договорів, крім колективних домовленостей,
• узгодженням положень про оплату праці,
• узгодженням положень про нагороди і премії,
• узгодженням положень про фонд соціальних виплат підприємства,
• встановленням переліку особливо небезпечних робіт або робіт, пов'язаних з великим фізичним або розумовим навантаженням, які виконуються працівниками у нічний час.

3. здійсненням контролю за дотриманням на виробництві положень законодавства про працю, зокрема положень і принципів охорони праці;
4. керуванням діяльністю соціальної інспекції праці та взаємодія з державною інспекцією праці;
5. питаннями житлово-побутових умов пенсіонерів та одержувачів соціальної допомоги.

У ситуації, коли на підприємстві роботодавця діє більше однієї профспілки, кожна з них захищає права та представляє інтереси своїх членів. Важливо, що особа, яка виконує оплачувану роботу і не є членом профспілки, може звернутися до профспілкової організації за своїм вибором з проханням про захист як у конкретній справі, так і в усіх окремих випадках, що вимагають співпраці роботодавця з профспілковою організацією.

Положення ч. 4 ст. 30 Закону про профспілкові організації передбачають можливість створення профспілковими організаціями підприємств спільного профспілкового представництва у справах, що стосуються колективних прав та інтересів осіб, які виконують оплачувану роботу.  При цьому, якщо в одного роботодавця діють не менше двох профспілкових організацій, у питаннях, що вимагають укладення з цими організаціями угоди або узгодження позицій, ці організації виступають спільно узгодженою позицією. Форма і спосіб встановлення та викладення такої позиції визначаються профспілками самостійно в кожній укладеній з цією метою угоді.

Одним із основних повноважень профспілок є також їхній вплив на встановлення так званого колективного права. У разі діяльності на підприємстві роботодавця профспілок зі статусом профспілкової організації підприємства узгодження колективного права здійснюється за погодженням з цими організаціями. Про це йдеться у положенні ч. 6 ст. 30 Закону про профспілкові організації. Згідно з його формулюванням, якщо під час ухвалення:

1. положень про оплату праці,
2. положень про нагороди і премії,
3. положень про фонд соціальних виплат підприємства,
4. плану відпусток або положень про працю,
5. розрахункового періоду, зазначеного в §§ 2 і 3 ст. 135 Кодексу праці,
6. переліку робіт, зазначених у § 4 ст. 1517  Кодексу праці,
7. індивідуального графіку робочого часу, передбаченого частинами 2-4 ст. 8 Закону від 16 квітня 2004 року про робочий час водіїв

-­ профспілкові організації або представницькі профспілкові організації у розумінні ч. 1 або 2 ст. 253 Закону про профспілкові організації, кожна з яких об’єднує не менше 5% працівників, працевлаштованих у роботодавця, не представить спільно узгоджену позицію протягом 30 днів з дня вручення цього документа роботодавцем, рішення про його ухвалення приймається роботодавцем після розгляду окремих позицій профспілкових організацій.

Міжорганізаційна профспілкова організація – це організація, яка в межах своєї діяльності охоплює більше одного роботодавця.

До організацій такого типу застосовуються положення ст.ст. 251-331 Закону про профспілкові організації. Міжорганізаційні профспілкові організації мають такі ж права, як і профспілкові організації підприємств. При визначенні кількісного складу міжорганізаційної профспілкової організації та при визначенні права на звільнення від обов'язку виконання роботи на термін виконання повноважень у правлінні профспілкової організації підприємства враховується кількість членів міжорганізаційної профспілки, що є працівниками всіх роботодавців, охоплених діяльністю цієї профспілки.

Закон про профспілкові організації передбачає низку положень про карну відповідальність.

В першу чергу, відповідно до ч. 1 ст. 35 1 Закону про профспілкові організації штрафу або обмеженню волі підлягає особа, яка у зв’язку із займаною посадою або функцією:

1. перешкоджає створенню профспілкової організації відповідно до законодавства,
2. перешкоджає здійсненню профспілкової діяльності, яка здійснюється відповідно до положень Закону,
3. здійснює дискримінацію, всупереч забороні, згаданій у ч. 1 ст. 3, через належність до профспілки, перебування поза профспілкою або виконання профспілкових функцій,
4. не виконує обов’язку щодо надання інформації, передбаченого ч. 1 ст. 261,
5. не виконує обов’язку розпочати переговори з профспілками підприємства, передбаченого ч. 3 ст. 261,
6. не виконує обов’язку щодо стягнення із заробітної плати певної особи профспілкового внеску в заявленому цією особою розмірі або обов'язку негайного перерахування суми стягнених профспілкових внесків, передбачених ст. 331, на банківський рахунок або рахунок в ощадно-кредитній кооперативній спілці, вказаний профспілковою організацією підприємства,
7. не виконує обов’язку несення витрат, зазначених у ч. 1 ст. 341, у відповідному співвідношенні, встановленому в ч. 1 ст. 341, з урахуванням ч. 4 ст. 341.

Кримінальна відповідальність у вигляді штрафу передбачена також ч. 21 ст. 35 Закону про профспілкові організації для особи, яка у зв'язку з виконуваною профспілковою функцією:

1. всупереч обов’язку вчасно не повідомляє компетентний суд про зміну статуту, зазначену у ст. 16,
2. всупереч положенню ч. 1 ст. 24 спрямовує доходи від господарської діяльності, що ведеться профспілкою, на цілі, що не слугують виконанню статутних завдань профспілки, або розподіляє їх між членами профспілки,
3. для набуття повноважень профспілкової організації підприємства, представницької профспілкової організації підприємства, міжорганізаційної профспілкової організації чи представницької міжорганізаційної профспілкової організації у відомостях, зазначених у ч. 2 або 3 ст. 251 або в ч. 2 ст. 341, або в заяві, згаданій у ч. 2 ст. 252, повідомляє або відповідно до ч. 1 ст. 342 зазначає кількість членів профспілкової організації, яка перевищує фактичний стан.