Соціальний діалог

Висування вимог

Профспілкова організація заявляє роботодавцеві про свої вимоги (запити), визначаючи термін їх виконання, який не має бути коротшим за 3 дні. Якщо роботодавець не виконає всіх вимог протягом терміну, визначеного під час заяви, повстає колективний спір. Профспілкова сторона також може попередити роботодавця про те, що в разі невиконання вимог буде оголошений страйк.

Про факт виникнення спору роботодавець повинен повідомити відповідного окружного інспектора праці.

Переговори

Роботодавець зобов’язаний негайно розпочати обговорення, тобто приступити до переговорів, щоб якомога швидше завершити спір і підписати угоду. Склад, кількість учасників, питання можливої участь консультантів чи експертів, а також час тривання та місце ведення переговорів визначають сторони колективного спору.

Якщо під час обговорень сторони досягають задовільного компромісу, вони підписують угоду-порозуміння. Проте у випадку, коли переговори безпосередньо не призводять до підписання угоди, а профспілкова організація підтримує висунуті вимоги, складається протокол розбіжностей із зазначенням позицій сторін. Протокол розбіжностей не мусить бути спільним документом сторін. Складання протоколу розбіжностей вважається формальною підставою для наступного обов’язкового етапу – медіації.

Медіація

Недосягнення згоди на етапі переговорів призводить до того, що сторони стають (відповідно до закону про розв’язання колективних спорів) зобов’язаними здійснити ще одну спробу мирного розв’язання спору – цього разу за участі особи, яка надає гарантію неупередженості, – медіатора.

Функцію медіатора сторони спору можуть спільно доручити будь-якій особі, яка користується довірою суспільства і гарантує нейтральність. Сторони також можуть спільно обрати медіатора з Переліку медіаторів, який веде відповідальний міністр з питань праці, за погодженням з представницькими профспілковими організаціями та організаціями роботодавців.

Якщо сторони колективного спору не досягнуть порозуміння у справі вибору медіатора протягом 5 днів, за заявою однієї зі сторін відповідальний міністр з питань праці визначає медіатора з того переліку, який він веде.

Зразок заяви про визначення медіатора можна знайти в закладці нижче: Перелік медіаторів і зразки заяв

Також слід пам’ятати про те, що разом із заявою необхідно надіслати копію протоколу розбіжностей за результатами переговорів (у якому наведено позиції сторін) як документу, що підтверджує завершення етапу переговорів.

Міністр повідомляє сторони спору про визначення медіатора. Термін і умови процедури медіації медіатор визначає безпосередньо зі сторонами спору. Завдання медіатора полягає перш за все в тому, щоб надати всім сторонам допомоги в досягненні порозуміння. Медіатор підтримує сторони, однак його пропозиції не є для них обов’язковими.

Процедура медіації завершується підписанням сторонами угоди про порозуміння, а в разі недосягнення порозуміння – складанням протоколу розбіжностей із зазначенням позицій сторін. Ці дії виконуються за участі медіатора. Допускається також укладення так званої угоди часткового порозуміння, що охоплюватиме частину вимог, заявлених стороною профспілки. Сферу застосування угоди про порозуміння визначають сторони колективного спору. Недосягнення порозуміння, яке завершило б колективний спір, у межах процедури медіації, дає право на початок страйку або, якщо право на страйк не використовується, – на розгляд колегією суспільного арбітражу.
 

Арбітраж (або погоджувальний розгляд) має добровільний характер і вважається альтернативою страйку. Профспілкова організація, що є стороною колективного спору, може, не користуючись правом на страйк, здійснити спробу розв’язання спору шляхом його подання на розгляд суспільним арбітражем.

Якщо спір стосується:

• одного підприємства – його розглядає колегія суспільного арбітражу при окружному суді,
• кількох підприємств (міжорганізаційний спір) – його розглядає Колегія суспільного арбітражу при Верховному суді.

Заява про початок арбітражного провадження повинен містити: 

• визначення сторін,
• предмет спору,
• дані осіб, яких сторони визначили членами колегії.

До заяви слід додати протоколи розбіжностей за результатами переговорів і медіації, а також документи, істотні для розгляду спору.

Перебіг:

Детальний порядок провадження в колегіях суспільного арбітражу визначається в розпорядженні Ради Міністрів від 16 серпня 1991 р. щодо порядку провадження в колегіях суспільного арбітражу.

Страйк полягає на колективному припиненні працівниками виконання робіт з метою розв’язання спору, що стосується прав і інтересів, які є предметом спору.
Право на страйк є індивідуальним правом працівника, яке може бути реалізоване лише колективно.

Страйк (відповідний) – якщо під час медіації сторони не дійдуть до порозуміння і буде складено протокол розбіжностей із зазначенням позицій сторін, сторона-профспілка може організувати страйк.

Положення закону однозначно встановлюють, що страйк є остаточним засобом, що означає, що він не може бути оголошений, поки не будуть вичерпані можливості полюбовного розв’язання спору – висування вимог, а також проведення переговорів і медіації.

Виняток: Страйк може бути організований без дотримання зазначених засад, якщо безправна поведінка роботодавця унеможливила проведення переговорів або медіації, а також у випадку, коли роботодавець припинив трудові відносини з діячем профспілкової організації, який веде колективний спір.

Право на організацію страйку, а також інших форм протесту належить виключно профспілковій організації підприємства, уповноваженій на початок і ведення колективного спору.

Обов’язки організатора страйку

Законодавчі положення накладають на організаторів страйку різного виду зобов’язання:

• перед початком страйку профспілка повинна провести оцінку співмірності вимог та збитків, що можуть виникнути внаслідок проведення страйку,
• про страйк має бути оголошено щонайменше за 5 днів до його початку, 
• організатор страйку зобов’язаний співпрацювати з керівником підприємства в обсязі, потрібному для охорони власності підприємства та безперервної роботи пристроїв і механізмів, знерухомлення яких може становити загрозу для життя чи здоров’я людини або для повернення до нормальної роботи підприємства.

Обмеження права на страйк

Важливо! З огляду на безпеку держави та його громадян, а також на необхідність забезпечення безперервності функціонування держави не всі категорії професій мають право на страйк.

Наприклад, не допускається припинення праці внаслідок страйку на робочих місцях, на пристроях та механізмах, припинення роботи на яких загрожує життю і здоров’ю людей або державній безпеці. Спеціальні служби, що відповідають за охорону й належне функціонування держави, також не можуть організувати страйк (детально дізнатися про це можна в ст. 19.2 закону). Права на страйк також не мають працівники органів державної влади, адміністрації уряду та органів самоврядування, судів і прокуратури.

Варто теж додати, що під час страйку, організованого відповідно до положень закону, працівник зберігає право на послуги соціального страхування та права, передбачені трудовими відносинами, за винятком права на винагороду.

Попереджувальний страйк

Попереджувальний страйк – може організовуватися одноразово не довше ніж на 2 години перед завершенням процедури медіації, якщо перебіг медіації вказує на те, що за цей час спір не буде розв’язаний.

Працівники, які не мають права на страйк, можуть використовувати інші форми протесту, що не загрожують життю чи здоров’ю людини, не перериваючи праці, а в цілях захисту прав і інтересів цієї групи працівників профспілка, що діє в іншій організації, може організувати так званий страйк солідарності тривалістю не довше ніж половина робочого дня.

Референдум щодо страйку

Щоб страйк був легальним, окрім виконання наведених вище умов також вимагається згода колективу підприємства на проведення страйку. З цією метою профспілка проводить голосування (референдум щодо страйку). Страйк може бути оголошений, якщо в референдумі візьме участь щонайменше 50% працівників підприємства, проста більшість яких проголосує за його оголошення. У разі міжорганізаційного страйку вимагається згода більшості голосуючих працівників кожної з організацій, на які має поширюватися страйк, якщо в голосуванні в кожній із цих організацій візьме участь щонайменше 50% працівників. Форму голосування визначає профспілка, яка веде колективний спір.

Згідно із Законом про розв’язання колективних спорів перелік медіаторів веде відповідальний міністр з питань праці за погодженням з профспілковими організаціями та організаціями роботодавців, представницькими в розумінні Закону від 24 липня 2015 р. про Раду соціального діалогу та інші інституції соціального діалогу.
Винагорода медіатора за ведення процедури медіації регулюється розпорядженням Міністра економіки та праці від 8 грудня 2004 р.

СТАНДАРТИ ПРАЦІ МЕДІАТОРА в колективних спорах:

1.    Медіатор діє відповідно до чинних положень законодавства, зокрема, до Закону про розв’язання колективних спорів.
2.    Медіатор організовує процес медіації та управляє ним.
3.    Медіатор повідомляє сторони про сутність та перебіг медіації.
4.    Медіатор повідомляє сторони про свою роль у процесі медіації.
5.    Медіатор повідомляє сторони про спосіб винагороди, який він має намір застосувати.
6.    Медіатор має нейтральне ставлення до предмету спору.
7.    Медіатор є неупередженим і незалежним від учасників медіації.
8.    Медіатор дбає конфіденційність медіації.
9.    Медіатор дбає про високий рівень своєї професійної кваліфікації.

Якщо між працівниками і роботодавцями існує конфлікт, який з формально-правових причин не може розглядатися в межах норм закону про розв’язання колективних спорів, а його розв’язання при цьому є істотним для забезпечення спокою в суспільстві, роль модераторів соціального спокою можуть виконувати воєводські ради соціального діалогу (ВРСД). До їхньої компетенції серед іншого належить розгляд конфліктних справ. Завдання ВРСД регулює Закон від 24 липня 2015 р. про Раду соціального діалогу та інші інституції діалогу (посилання на закону, Загальнодержавних нормативно-правових актів).

Після подання уповноваженими на це сторонами справи на розгляд воєводська рада надає свій висновок або приймає ухвалу про обов’язок визначення особи з місією доброї волі, якою буде особа з Переліку медіаторів, який веде відповідальний міністр з питань праці. Особа з місією доброї волі допомагає сторонам конфлікту в досягненні порозуміння, проте її дії не мають характеру медіації, що провадиться в межах закону про розв’язання колективних спорів.

У виняткових випадках, якщо цього вимагають суспільні інтереси, голова воєводської ради соціального діалогу може самостійно (без необхідності скликати засідання ВРСД) прийняти рішення про потребу визначення особи з місією доброї волі і звернутися до відповідального міністра з питань праці з проханням про визначення медіатора, який реалізує таку місію.